Наукові записки НаУКМА. Біологія і екологія

Молекулярні стратегії вірусної реплікації та їхній вплив на еволюцію геномів клітинних організмів

Максим Олександрович Гісем, Максим Зиновійович Антонюк — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено фундаментальну роль вірусів як генераторів генетичної мінливості та рушійної сили макроеволюційних процесів у біосфері. Проаналізовано молекулярно-біологічні стратегії реплікації вірусів у межах парадигми Балтиморської класифікації, яка розглядає тип геному як детермінанту транскрипційної логіки та адаптаційного потенціалу вірусних ліній. Увагу сфокусовано на ферментативних системах реплікації – РНК-залежній РНК-полімеразі (RdRp) та зворотній транскриптазі (RT), позбавлених механізму корекції помилок. Доведено, що висока частота інкорпорації некомплементарних нуклеотидів та структурна мінливість унаслідок зміни матриць призводять до формування квазівидів – високодинамічних популяцій генетично споріднених субваріантів, які забезпечують еволюційну пластичність та виживання вірусу в умовах селективного тиску.
Окреслено молекулярні механізми інтеграції вірусного геному в хромосоми клітин-хазяїв як базовий шлях горизонтального перенесення генів. Розглянуто облігатну інтеграцію ретровірусів, опосередковану вірусними інтегразами з кооптацією клітинних білків для навігації по хроматину, а також механізми лізогенії помірних бактеріофагів, які зумовлюють генетичну пластичність прокаріотів і набуття ними нових фенотипових ознак (зокрема патогенності та стійкості до стресів). Описано феномен утворення ендогенних вірусних елементів (EVE) унаслідок стародавніх інтеграцій у клітини зародкової лінії еукаріотів, що стали субстратом для виникнення нових регуляторних послідовностей.
Узагальнено гіпотези походження вірусів. Стверджується концепція поліфілетичного походження, згідно з якою різні вірусні класи еволюціонували незалежно від відмінних попередників (плазмід, ретротранспозонів) унаслідок горизонтального перенесення генів, втрати генів та рекомбінацій, що унеможливлює ідентифікацію єдиного спільного предка.
Центральним аспектом роботи є аналіз наслідків вірусно-клітинної коеволюції через механізм молекулярної екзаптації – кооптації вірусних генів організмами-хазяями для виконання нових біологічних функцій. Наведено молекулярну базу формування морфофізіологічних структур та імунних механізмів на основі інтегрованих вірусних послідовностей. Деталізовано приклади: фузогенна активність ретровірусних білків синцитинів у процесі плацентації; походження нейронального гена Arc, що забезпечує міжклітинну комунікацію та синаптичну пластичність, від ретротранспозона; транспозонне походження ферментів RAG-рекомбінази, відповідальних за соматичну рекомбінацію генних сегментів у системі адаптивного імунітету хребетних; еволюція адаптивної імунної системи бактерій CRISPR-Cas від каспозонів; роль ендогенних ретровірусів у підтриманні плюрипотентності ембріональних стовбурових клітин (HERV-H) та функціонування їхніх LTR-ділянок як транскрипційних енхансерів (MER41). Обґрунтовано, що віруси є критичним архітектурним елементом у формуванні геномів та еволюційному ускладненні клітинних біологічних систем.

Мінливість гліадинових блоків у гібридних похідних пшениці Мігушової та пшениці м’якої

чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Вивчено електрофоретичні спектри гліадинових компонентів для Triticum migusсhоvae Zhir., нащадків B1F4 від схрещування пшениці Мігушової з сортами пшениці м’якої Вдала та Панна, озимих сортів пшениці м’якої T. aestivum L. (AuAuBBDD) Аврора, Вдала, Лелека, Ніконія, Одеська 267, Панна, Селянка, Тіра. Порівняння електрофоретичних спектрів гліадинів батьківських рослин, використаних для отримання гібридів F1, виявило наявність різниці за деякими компонентами спектра для обох пар – пшениця Мігушової х Вдала та пшениця Мігушової х Панна. Для першої пари компонентів, що виявилися поліморфними для спектрів батьківських рослин, було 17 із 25, для другої пари – 10 із 27. У гліадинових спектрах зернівок В1F4 виявили поєднання компонентів, притаманних батьківським рослинам, що дали гібриди F1, що свідчить про гібридне походження зернівки В1F4.
У спектрах зернівок F4 домінують поліморфізми, властиві пшениці Мігушової. Винятком є лише компоненти 14 і 24, за якими домінує поліморфізм «0», властивий спектру сорту Вдала. Компонентів 7 та 21 у батьківських рослин цього схрещування не було, але на електрофоретичних спектрах нащадків В1F4 вони з’явились. Версію про перезапилення гібридів T. miguschovae x T. aestivum довелось відкинути через повну стерильність таких гібридів, відому з попередніх років роботи з гібридами пшениці Мігушової та пшениці м’якої. Тобто 7 та 21 компоненти новітні.
Для гібридів від схрещування пшениці Мігушової з сортом Панна тенденція домінування компонентів спектра, властивих пшениці Мігушової, зберігається, хоча і тут також є винятки: за компонентами 8 та 18 поліморфізм «1» характеризує Панну, і саме він найчастіше реєструється в спектрах зернівок. У спектрах гібридів від цього схрещування також наявні новітні компоненти 7 та 21. Компонент 21 трапляється практично у всіх спектрах за рідкісними винятками. Компонент 7 наявний серед нащадків чотирьох із шести гібридів F3 від схрещування пшениці Мігушової з Вдалою, а серед гібридів із Панною він наявний у спектрах 11 з 12 гібридів F3. Іншими новітніми компонентами є 26 та 27. Вони наявні в спектрах зернівок В1F4, які пішли від однієї рослини F3 № 621. Можна припустити, що молекулярна подія, наслідком якої стала поява новітніх компонентів у гліадиновому спектрі, відбулася саме в цій рослині. Її нащадки F4 можуть бути залучені для подальших досліджень на рівні послідовності нуклеотидів гліадинових генів для з’ясування питання щодо природи молекулярних процесів, які відбуваються в геномах гібридного походження та стають джерелом виникнення новітніх ознак.

Коінфекція патогенними штамами Escherichia coli та вірусом хвороби Гамборо в бройлерів

чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета. Дослідити роль патогенної для птахів E. coli в патологічному процесі під час коінфекції вірусом бурсальної хвороби в бройлерів. Методи. Дослідження проводили на одній з птахофабрик із закритим циклом вирощування протягом 42 днів. Для оцінювання патологічних змін проводили розтин загиблих курчат віком 21, 28, 35 і 42 дні та визначали ступінь ураження бурси на підставі результатів гістологічного дослідження. Ідентифікацію бактерій здійснювали із застосуванням API 20E тест-системи, з оцінюванням гемолізу. Чутливість виділених ізолятів E. coli до антибіотиків визначали за методом Кірбі – Бауера. Виділення та ідентифікацію вірусу хвороби Гамборо здійснювали за допомогою ЗТ-ПЛР та подальшого секвенування утворених фрагментів. Результати. Атрофія бурси спостерігалася з 21-го дня з подальшим зниженням рівня з 60 до 90 % на завершальному етапі дослідження. Крім того, штами APEC було виділено у птахів на 28–42-й день, що корелює з хронічною імуносупресією. Усі досліджені ізоляти E. coli виявилися резистентними до бета-лактамів (амоксицилін, амоксиклав), тетрациклінів і триметоприму, що підкреслює ризик розвитку штамів із множинною лікарською стійкістю. Стійкість до хінолонів (енрофлоксацин, ципрофлоксацин, флумеквін) було виявлено вже через 42 дні, що свідчить про швидкий розвиток перехресної резистентності за умови неконтрольованого застосування. Втім, найнижчі рівні стійкості спостерігали щодо колістину та флорфеніколу. Штами IBDV було виявлено в бурсі 21, 28 та 35 бройлерів з рівнем Ct 22,8; 25,8 та 32,2 бала відповідно, що свідчить про зниження вірусного навантаження. За результатами визначення часткових нуклеотидних послідовностей гена VP2 збудник був ідентифікований як дуже вірулентний вірус, а саме штам United Kingdom 2019. Однак аналіз зразків від 42-денних бройлерів засвідчив, що нуклеотидна послідовність належить до вакцинного штаму. Висновки. Коінфекція APEC та IBDV у бройлерних курчат посилює імуносупресію, створюючи умови для вторинних бактеріальних інфекцій. Схильність до колібактеріозу корелює зі стадією виснаження бурсальної сумки та може зберігатися навіть під час реплікації вакцинного штаму IBDV після первинного інфікування.

Розроблення флуоресцентної сенсорної системи на основі біоміметичних чипів для високочутливої детекції мікотоксинів групи F2

чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Розроблено флуоресцентну сенсорну систему на основі біоміметичних чипів для визначення мікотоксинів групи F2. Як селективні сенсорні елементи використано молекулярно-імпринтовані полімери (МІП), іммобілізовані на скляних підкладках, що забезпечує механічну стабільність сенсорних елементів і відтворюваність аналітичного сигналу. Циклододецил-2,4-дигідроксибензоат (ЦДГБ) – безпечний та нефлуоресцентний аналог мікотоксинів групи F2 – використано як псевдоматрицю для синтезу мікотоксин-селективних МІП чипів. Особливу увагу приділено раціональному підбору функціональних мономерів для формування специфічних сайтів розпізнавання, здатних до групо-селективного розпізнавання F2 мікотоксинів (як зеараленону, так і його біологічно активного метаболіту α-зеараленолу). Показано, що використання різних функціональних мономерів – 1-алілпіперазину (1-АЛП), 4-вінілпіридину (4-ВП), 2-гідроксиетилметакрилату (ГЕМА), диетиламіноетилметакрилату (ДЕАЕМ), ітаконової кислоти (ІК), N,N′-метиленбісакриламіду (МБА) та етиленглікольметакрилатфосфату (ЕГМФ) – у співвідношенні псевдоматриця : функціональний мономер 1:4 суттєво впливає на селективність і ефективність зв’язування цільових аналітів. Встановлено, що МІП чипи, синтезовані з використанням функціонального мономера 1-АЛП, демонструють найвищі значення сенсорного відгуку, що свідчить про формування найбільш ефективних і специфічних сайтів зв’язування для зеараленону та його біологічно активного метаболіту – α-зеараленолу. Розроблена сенсорна платформа забезпечує визначення мікотоксинів групи F2 з межею виявлення 1 мкг/мл та лінійним динамічним діапазоном 1–25 мкг/мл. Показано, що створені МІП чипи характеризуються високою селективністю щодо цільових аналітів за відсутності перехресної взаємодії зі структурними аналогами (17β-естрадіолом, резорцинолом і бісфенолом А) та іншими флуоресцентними мікотоксинами (охратоксином А та афлатоксином В1). Запропонована біоміметична сенсорна система є перспективною для високочутливого та селективного аналізу мікотоксинів групи F2 у зразках тваринних кормів і біологічних рідин і може бути також використана для раннього моніторингу мікотоксикозів.

Метаболічний профіль у сухих плямах крові передчасно народжених дітей

чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Щороку мільйони дітей по всьому світу народжуються передчасно (до 260 днів гестації). Фізіологічна незрілість передчасно народжених дітей часто є причиною перинатальної патології, а також неонатальної та малюкової смертності. В Україні смертність у цій групі дітей вища за цей показник серед доношених новонароджених. Крім того, внаслідок фізіологічної незрілості в передчасно народжених дітей спостерігається суттєва відмінність у метаболічному профілі, що значно ускладнює діагностику захворювань, у тому числі вроджених метаболічних порушень, які досліджують у програмах неонатального скринінгу.
Метою цього дослідження було виявлення відмінностей у концентраціях деяких амінокислот, ацилкарнітинів, метилмалонової кислоти та метилцитрату в сухих плямах крові доношених новонароджених та передчасно народжених дітей різного терміну гестації. Виявлено статистично достовірну різницю в концентраціях амінокислот, ацилкарнітинів, метилмалонової кислоти та метилцитрату в зразках крові передчасно народжених дітей та доношених новонароджених за Н-критерієм Краскела – Волліса, t-критерієм Стьюдента та t-критерієм Велча. Визначено референтні інтервали концентрації метилмалонової кислоти в сухих плямах крові для передчасно народжених дітей (<36 тижнів гестації) – 0,25–1,88 мкмоль/л; референтні інтервали концентрацій метилцитрату в сухих плямах крові дуже передчасно народжених дітей (<32 тижні гестації) і передчасно народжених дітей (32–36 тижнів гестації) – 0,07–0,43 мкмоль/л і 0,05–0,23 мкмоль/л, відповідно. Отримані результати допоможуть підвищити ефективність неонатального скринінгу спадкових метаболічних порушень для ранньої та точної діагностики спадкових порушень обміну речовин і своєчасної корекції виявленої патології в передчасно народжених дітей.

Морфологічна варіативність чоловічої краніологічної серії XVIII–XIX ст. із Полтавської губернії (за індивідуальними даними В. П. Алексєєва)

Юрій Володимирович Долженко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Для виявлення багатьох спірних явищ у морфології та расогенезі у ХІV–XІX ст. важливо досліджувати фізичний тип Homo sapiens. Вивчення антропологічного складу населення XVІІІ–XІX ст. є важливою ланкою в дослідженні етногенезу на теренах України. Краніологічні серії XVIII–XIX ст. доцільно вводити в науковий обіг не лише кожну окремо, а й у ширшому контексті регіональних та міжрегіональних порівнянь. Зокрема, виникає проблема уточнення морфологічних характеристик населення Полтавської губернії XVIII–XIX ст. для конкретнішого визначення місця цієї серії в структурі антропологічної варіативності Середньої Наддніпрянщини.
У статті наведено середні дані вибірки з Полтавської губернії XVІІІ–XIX ст., індивідуальні дані якої опублікував В. П. Алексєєв, надано загальну характеристику чоловічої краніологічної серії на тлі суміжних етнічних груп України та Європи загалом, визначено відстані між окремими серіями ХVІ–ХІХ ст. за допомогою багатовимірного канонічного та кластерного аналізу. Чоловіча вибірка з Полтавської губернії складається з 22 черепів. Встановлено, що за морфологічною характеристикою ця вибірка мінімально брахікранна, висотний діаметр черепа середній, лоб широкий, обличчя мезогнатне, різко профільоване, помірно широке, висота його мала. Орбіти помірно високі, ніс середньо широкий. Перенісся високе, ніс випинається сильно. Вибірка не є однорідною та належить до великої європеоїдної раси. Виявлено, що верхньолицьовий показник, як і ширина обличчя досліджуваної вибірки, не вкладається в центральноукраїнський краніологічний тип. Враховуючи середні квадратичні відхилення краніологічних ознак та їхніх індексів, зроблено припущення, що чоловіча група з Полтавської губернії морфологічно неоднорідна за своїм складом. За даними багатовимірного канонічного аналізу виявлено як південно-східний, так і північно-західний напрям біологічних зв’язків досліджуваної чоловічої групи з Полтавської губернії, переважає другий. Отже, отримані результати свідчать радше про морфологічну неоднорідність чоловічої групи з території Полтавської губернії та про її складну біологічну структуру.

Морфофункціональна характеристика гемопоетичних клітин-попередників різних термінів гестації в культурі in vitro

чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Визначення характеристик біооб’єктів для безпечної та ефективної клітинної терапії залишається критично важливим через обмеженість офіційних критеріїв оцінювання якості клітинних препаратів. Гемопоетичні стовбурові клітини ефективно лікують численні патології, а пошук і детальна характеристика альтернативних джерел цих клітин є надзвичайно актуальними для сучасної медицини.
Метою дослідження було встановити закономірності морфофункціональних характеристик гемопоетичних стовбурових клітин (ГСК) та клітин-попередників на ранніх етапах ембріогенезу фетальної печінки в умовах in vitro, зокрема щодо їхньої проліферації, диференціювання та колонієутворюючої здатності. У 5–11-тижневих зразках фетальної печінки визначено ключові закономірності розвитку гемопоетичних клітин-попередників: стовбурові та прогеніторні клітини зберігають стабільний колонієутворюючий потенціал, водночас абсолютний вміст колонієутворюючих одиниць (КУО) зростає у 18 разів, а інтегральний показник здатності до колонієутворення та проліферації зростає на ~54 % із гестаційним віком. Виявлено онтогенетичний зсув колонієутворення: домінування еритроїдних колоній на 5-му тижні (48,0 ± 15,5 проти 4,8 ± 3,1) із подальшим підвищенням кількості мієлоїдних колоній на 11-му тижні (7,6 ± 5,9), що відображає фізіологічні процеси гемопоетичного дозрівання in vivo. Імунофенотиповий аналіз демонструє помірне зниження частоти CD34⁺/CD45⁻ клітин-попередників при 24-кратному зростанні абсолютної кількості та стабільній частоті CD34⁺/CD133⁺ клітин, що відображає гестаційно зумовлене дозрівання субпопуляцій зі збереженням ядра примітивного пулу стовбурових клітин. Отримані дані свідчать, що фетальна печінка є якісним джерелом ГСК та клітин-попередників. Високий проліферативний потенціал та здатність до самооновлення фетальних гемопоетичних клітин-попередників, підтверджені оцінюванням їхньої функціональної активності, розширюють перспективи для ефективного клінічного застосування в регенеративній медицині.

Оптимізація умов формування 3D-агрегатів для експансії та кардіоміогенного диференціювання індукованих плюрипотентних стовбурових клітин миші

Галина Володимирівна Будаш, Денис Іванович Білько — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Контроль фізичних параметрів 3D-агрегатів індукованих плюрипотентних стовбурових клітин (іПСК), зокрема їхнього діаметра, є важливим фактором оптимізації процесів експансії та спрямованого диференціювання. У цій роботі досліджено вплив початкової щільності посіву клітин на формування агрегатів, їхній діаметр, морфологію, життєздатність та ефективність диференціювання в кардіоміоцити.
Показано наявність прямої залежності між початковою кількістю клітин та діаметром агрегатів, а також встановлено, що агрегати середнього розміру мають найбільш сприятливі біологічні властивості. Агрегати, сформовані з 500 клітин, мали оптимальний діаметр, високу однорідність та забезпечували найвищу ефективність кардіоміогенної диференціації. Менші агрегати мали недостатню ефективність диференціювання, тоді як більші агрегати демонстрували ознаки зниження життєздатності, що може бути пов’язано з обмеженням дифузії кисню та поживних речовин.
Отримані результати свідчать, що агрегати з діаметром у межах приблизно 150–300 мкм забезпечують оптимальні умови для міжклітинної сигналізації. Отже, контроль діаметра агрегатів є критично важливим параметром для підвищення ефективності диференціювання іПСК у кардіоміоцити та стандартизації 3D-культур.

Функціональний потенціал клітин-попередників та їх зв’язок із клініко-гематологічним перебігом при мієлодиспластичному синдромі

чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Одним із важливих механізмів патогенезу мієлодиспластичного синдрому (МДС) є дисбаланс прозапальних цитокінів у кістковомозковому мікрооточенні, який призводить до змін у функції гемопоетичних стовбурових клітин. Значне місце серед них посідає інтерлейкін (IL-1), що бере участь у регуляції проліферації, диференціювання та апоптозу клітин кровотворної системи. Метою цього дослідження було встановлення функціонального потенціалу гемопоетичних клітин-попередників і їх взаємозв’язку з концентрацією IL-1 у сироватці крові та клініко-гематологічним перебігом у хворих на МДС, лікованих азацитидином за стандартним протоколом. Клініко-гематологічне обстеження пройшла 31 особа з МДС. Визначали кількість бластних клітин у периферичній крові і концентрацію IL-1 у сироватці крові. У культурі клітин хворих досліджували колоніє- і кластероутворення гемопоетичних клітин-попередників кісткового мозку (КМ). Аналіз результатів досліджень показав, що в пацієнтів із МДС РАНБII на тлі зростання концентрації IL-1 та прогресування захворювання в культурі клітин КМ спостерігається зменшення кількості нормальних колоній, зростання кількості дрібних або атипових колоній, збільшення кластероутворюючої здатності клітин-попередників, що свідчить про дефект гемопоезу на рівні гемопоетичних стовбурових клітин і клітин-попередників.

Astragalus dasyanthus Pall. на території Кіровоградської області: поширення і стан популяцій

Ольга Василівна Чиж — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті наведено результати дослідження хорологічних і ценотичних особливостей та онтогенетичні спектри популяцій Astragalus dasyanthus Pall. у степових ценозах Кіровоградської області. Узагальнено відомості про поширення A. dasyanthus у межах області за даними власних польових досліджень, гербарних фондів Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України (KWHA) та Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України (KW), даних iNaturalist та літературних джерел. На основі цих даних складено загальний список відомих місцезнаходжень та створено картосхему поширення досліджуваного виду в регіоні. За результатами дослідження сучасного поширення на території області проаналізовано 147 локалітетів виду, з яких 73 – за даними iNaturalist, 21 – за літературними джерелами, 20 – за матеріалами гербарних фондів Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України (KWHA) та Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України (KW), 33 – у межах природно-заповідного фонду. За результатами картографічного аналізу з використанням даних карти ПЗФ Кіровоградської області, частина локалітетів, виявлених за іншими джерелами, також розташована на територіях природоохоронних об’єктів або поблизу їхніх меж. Гербарні дані підтверджено новими знахідками, що свідчить про збереження виду на більшості історичних місцезростань. Експедиційні дослідження проводили 05.07.2025 в околиці села Кандаурове Кропивницького району Кіровоградської області, у перехідній зоні між степовою та лісостеповою зонами. Порівняльний аналіз онтогенетичних спектрів двох близько розташованих популяцій показав, що онтогенетичні спектри суттєво різняться залежно від умов місцезростання, що потрібно враховувати під час інтерпретації результатів моніторингу виду. Отримані дані суттєво доповнюють наявні відомості про поширення Astragalus dasyanthus Pall. на території Кіровоградської області та можуть використовуватися для організації моніторингу відомих місцезнаходжень, вивчення стану популяцій і розроблення рекомендацій щодо збереження виду, зокрема обґрунтування розширення наявних і створення нових об’єктів природно-заповідного фонду.

Моніторинг і контроль інвазійного виду Ambrosia artemisiifolia L. в Європі

Ірина Георгіївна Вишенська, Єлизавета Сергіївна Кісельова — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті подано результати аналізу основних методів моніторингу та заходів контролю поширення небезпечного інвазійного виду Ambrosia artemisiifolia L. у європейських країнах. У межах дослідження проведено картографування поширення Ambrosia artemisiifolia L. за допомогою платформи GBIF, яка надає відкриті дані з географічною прив’язкою. Завантажені дані про амброзію (4001 спостереження) візуалізовано на мапі Європи. Для оцінювання швидкості поширення виду проведено порівняння виявлених місць станом на 2000 р. та на 2025 р. у Європі. Порівняння методів боротьби з Ambrosia artemisiifolia L. здійснено на прикладі шести європейських країн: Австрії, Угорщини, Сербії, Німеччини, Хорватії та Швейцарії. Зафіксовано чітку диференціацію в методах боротьби з цим інвазійним видом у зазначених країнах. Фізичні методи боротьби використовують у всіх досліджених європейських країнах, що свідчить про їхню універсальність та зручність. Хімічні методи посідають друге місце за поширеністю, їх активно використовують у п’яти з шести країн (суворе екологічне законодавство Швейцарії обмежує використання гербіцидів). Біологічні методи боротьби є менш поширеними, їх використовують лише в Угорщині та Німеччині. Обмеження пов’язане зі складністю розроблення та впровадження ефективних засобів біологічної боротьби в європейських кліматичних умовах, а також необхідністю тривалих досліджень для гарантії їхньої безпеки та ефективності. Досвід європейських країн показує, що найуспішнішими є інтегровані системи моніторингу та контролю, які поєднують традиційні польові дослідження із сучасними технологіями та залученням громадськості. Однак важливими чинниками успіху є як законодавче регулювання, забезпечення фінансування, так і міжгалузева взаємодія та оповіщення громадськості. Тобто лише інтегрований підхід дасть змогу обмежити подальше поширення амброзії та зменшити її негативний вплив на довкілля, сільське господарство та здоров’я населення.

Взаємодія людини та лісових екосистем Волині в період ІІ Речі Посполитої

Віктор Іванович Мельник — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

На основі аналізу архівних матеріалів Державної дирекції лісів у м. Луцьку періоду Другої Речі Посполитої, що зберігаються в Державному архіві Волинської області, встановлено стан лісових екосистем Волині на той час, динаміку їхніх змін під впливом антропогенних факторів та заходи щодо організації їх охорони. Знищення волинських лісів під час Першої світової війни та інтенсивна експлуатація в період Другої Речі Посполитої у 1918–1939 рр. призвели до зменшення лісистості, деградації лісових екосистем на значних площах, ліквідації та заміни багатьох лісових ділянок рухомими пісками, які наступали на прилеглі лісові масиви та сільськогосподарські угіддя. Антропогенний вплив на лісові екосистеми Волині протягом багатьох століть призвів до зникнення рідкісних видів Dictamnus albus, Helleborus niger, Erythronium dens-canis, Rubus chamaemorus, Arnica montana, Anemone narcissiflora з флори Волині та до деградації популяцій рідкісних видів Daphne cneorum та Neottianthe cucullata.
Вирубка лісів та інтенсивне полювання негативно вплинули на стан популяцій не лише рідкісних, а й фонових видів фауни Волині. Популяції лося, рисі та глухаря опинилися під загрозою повного зникнення. У державних лісах Волині в цей період було створено два ботанічні заказники – Карпилівка та Остки на північному сході сучасної Рівненської області для охорони реліктового виду флори Європи рододендрона жовтого (Rhododendron luteum Sweet.). Для збереження місцевої фауни було організовано державний зоологічний бобровий заказник та низку зоологічних резерватів у приватних лісах. Видатні польські вчені та охоронці природи Станіслав Кульчинський, Станіслав Малковський, Стефан Мацко та Владислав Шафер розробили обґрунтування розширення мережі заповідників на Волині, створення Поліського національного парку та «другого Єллоустоуну» в Костопільському повіті, але через Другу світову війну та поділ Польщі ці передові ідеї охорони природи не було втілено в життя.

Види судинних рослин на південній межі ареалу в НПП «Білоозерський» (Київська і Черкаська області): поширення, біотопічна приуроченість та оцінювання загроз

Василь Леонович Шевчик, Олександр Іванович Шиндер, Галина Андріївна Чорна — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано групу видів судинних рослин флори НПП «Білоозерський», що перебувають на південній межі ареалу або поблизу неї. Дослідження виконано на основі польових обстежень 2022–2025 рр., літературних джерел, електронних баз даних і багаторічних авторських спостережень у Середньому Придніпров’ї. Встановлено, що із 684 аборигенних видів парку 62 види (9,1 %) належать до гранично-ареальної групи. Серед них переважають бореальні види, а найбільше місцезростань пов’язано з болотними, сирими лісовими, лучними та іншими зволоженими біотопами борової тераси.
Серед досліджених видів більшість – 24 (38,7 %) – належать до бореального геоелементу флори. Значно менше представлені європейські – 14 (22,6 %), голарктичні – 9 (14,5 %) та євразійські – 7 (11,3 %) види. Це підкреслює екстразональний характер зростання бореальних видів на території НПП «Білоозерський» та надає флорі парку загалом значного бореального характеру. Серед гранично-ареальних видів флори парку переважають рослини біотопів, приурочених до надмірно чи добре зволожених знижень борової тераси, зокрема: мезотрофних осокових, чагарникових та лісових боліт (D2; G1.121–122; G1.131), світлих, свіжих та вологих дрібнолистяних суходільних лісів на середньобагатих та бідних підзолистих ґрунтах (G1.123–124) та свіжих соснових лісів зеленомохових (G2.214). Серед видів цієї еколого-ценотичної групи переважну більшість становлять типові бореальні види (21). Значно меншою кількістю представлені голарктичні (5), європейські (4) та євразійські (2) види.
Показано, що 33 види мають охоронний статус різного рівня. Для популяцій у межах парку виконано оцінювання загроз за критеріями, наближеними до підходів Міжнародного союзу охорони природи (МСОП). Встановлено, що 13 видів належать до категорії LC, 32 – NT, 10 – VU, 2 – EN і 5 – CR. Найуразливішими є популяції видів із вузькою біотопічною приуроченістю, малою чисельністю та ослабленим репродуктивним відновленням. Критичну загрозу (CR) у межах парку встановлено для 5 видів: Agrimonia pilosa, Lilium martagon, Lycopodium annotinum, Peucedanum cervaria і Pyrola minor. Обґрунтовано необхідність локальних природоохоронних заходів і моніторингу таких популяцій.